Дозвілля на курорті ШАЯН

Закарпаття – казкова країна, що запам’ятається величними гірськими хребтами, які впираються своїми вершинами прямо в небесну синь, п»янять своєю красою, кришталево чистими річками та цілющим повітрям. Це край історичних пам»яток та романтичної природи. Дегустація закарпатських марочних вин, традиційна кухня, фольклорна музика та можливість забути про будні, занурившись в тайни та легенди краю, зроблять Ваше перебування на Закарпатті незабутнім.       Пішохідні екскурсії по с. Шаян, що розташоване на лівому березі ріки Тиси біля підніжжя гори Великий Шаян, яка разом із горами Середній і Малий Шаян оточує курортну зону, залишаючи відкритим лише східний напрямок. Завдяки цьому формується своєрідний місцевий мікроклімат з майже безвітряною м'якою погодою. Середньорічна температура повітря дорівнює +8,7 градусів за Цельсієм. Найтепліші місяці - липень і серпень. Схили гір вкриті буком, сосною та грабом. Ви почуєте історію походження села Шаян, побачите румунський кордон. Влітку можна  покупатися в кришталевих водах гірських озер, на озерах, що мають чудодійну силу і носять назву «Сілаамські купальні», покататися на човнах, катамаранах та порибалити. На весні захоплюють пахощі цвітіння фруктових садів та лісових квітів.        Осінь багата на гриби, фрукти, овочі. Зимою на Вас чекає катання на лижах, санках. В районі діють 2 гірськолижні витяги в урочищі "Ігнатівська", на території Велятинської сільської ради. Один витяг буксирувально-траверсний довжиною 650 м, перепад висот 130 м., другий - буксирувальний елеваторного типу з кільцевим рухом одномісних буксирувальних траверс, призначений для транспортування лижників по сніговому схилу довжиною 200 м., перепад висот 48 м. В с. Шаян біля санаторію "Вісак", та в м. Хуст біля туркомплексу "Нарцис" розташовані витяги буксирувальні елеваторного типу з кільцевим рухом одномісних буксирувальних траверс, призначені для транспортування лижників по сніжному схилу. Довжина витягів - 200 м. Всюди наявні пункти прокату, у яких постійно знаходиться медперсонал, постійно чергує інструктор, який має посвідчення рятувальника і пройшов відповідний курс навчання.          Тур Закарпатською Верховиною: міжгірський перевал (1100 м); водоспад «Чоловічі сльози»; пішохідна екскурсія вздовж каскадів, обід в колибі на р. Теребля.                                 Екскурсія по м. Берегово, відвідування відкритого басейну з термальною (гейзерною) водою. Унікальна вода з термального джерела (50◦ С) поступає до басейну, де її температура складає біля 30◦ С. Таких джерел в усьому світі не так багато: у  Новій Зеландії, на Камчатці.                Руська баня з водним масажем у бочці – Валило (с. Новоселиця). У Новоселиці можна відвідати місцеве «валило», купання в якому надасть молодості. Краєзнавчий тур Закарпатською Гуцульщиною: центр Європи (м. Рахів); підвісні мости (р. Тиса); найвищі вершини українських Карпат (Говерла, Петрос); Яблуницький перевал (виставка гуцульських  майстрів); кордон з Румунією; огляд сіл, що населені румунами.    Ви можете побувати в центрі Європи без загранпаспорту та візи. Географічний центр Європи знаходиться в Українських Карпатах на Рахівщині, поблизу села Ділового, на знак чого тут в 1887 році споруджено стелу.              Ознайомчі екскурсії по Мукачівському та Ужгородському замках (XIV-XVII cт.). Таємничий замок міста Мукачева «Паланок» та старовинний Ужгородський замок повідають свої таємниці й перенесуть в епоху Середньовіччя.          Плетені витвори мистецтва (с. Іза); екскурсія на фабрику фетрових головних уборів (м. Хуст). Іза - невеличке село поблизу Хуста - відоме далеко за межами України. Тут живуть народні майстри лозоплетіння. Вони передають своє вміння з покоління в покоління. Є вироби, поставлені, як мовиться, на потік. "Серійне виробництво" доходить і до столиці, а ось ексклюзивні речі можна придбати лише тут. І коштують вони дорожче. На них "полюють" не тільки українці. Придбати сувеніри приїздять італійці, французи, угорці, канадійці й американці.       Відпочинок на острові Едем, катання на катамаранах (с. Теребля).      Лікувальні ванни: санаторій «Чорна вода» (с. Тячівські Лази); санаторій «Теплі води» (с. Велятино); сірчановодневі ванни (с. Теребля). Лікувальні грязі «Мертвого озера» (с. Солотвино). Ще одна "родзинка” Закарпаття – солені озера. Вони є в Тячівському районі (села Теребля, Нересниця та стм.Солотвино) . Найвідоміше із них – озеро Кунігунда. Цілющі властивості ропи та лікувальних грязей озера приваблюють сюди в  літній період тисячі туристів щодня. Науковими дослідженнями встановлено, що вода озер за складом наближається до мінералізації Мертвого моря (Ізраїль), викликає аналогічне відчуття розслабленості та невагомості тіла при зануренні у воду.  Місцеві жителі навіть придумали свій рецепт молодості: грязь треба намазати на все тіло, а через п’ять хвилин, коли вона висохне, змити солоною водою. Після того шкіра стає м’якою і гладенькою. Дегустація Закарпатських вин та куштування меду знаменитих пасічників. Долина нарцисів.       В урочищі Кіреші ще з льодовикового періоду збереглися низинні нарциси вузьколисті. І це єдине в Європі диво приваблює численних гостей як з різних куточків України, так і з-за кордону. Тим більше, що тут під час цвітіння рослин проводиться огляд-конкурс юних талантів під назвою "Золотий нарцис” і туристи мають змогу поєднати ознайомлення з пам’яткою природи з культурним відпочинком. В одному лише заповіднику Долина нарцисів нараховується близько 50 видів рослин, які занесено в Червону книгу.            Екстремальні сплави на рафтах по р. Тисі.       Туристичний сплав по гірській ріці Тиса проводиться регулярно протягом літньо-осіннього сезону 1-2 рази на тиждень у залежності лише від погодних умов. Маршрут, загальною протяжністю біля 100 км пролягає по території п'яти районів Закарпаття (Тячівський, Хустський, Виноградівьский, Берегівський, Ужгородський). Тривалість всього маршруту 3 дні та дві ночі. Весь маршрут розділений на три етапи. Для зручності учасників, (при попередній про це домовленості із "ДКЗ"), дозволяється "вклинюватися" на будь-якому із етапів маршруту на місці стоянок.     Рафтинг — це сплав групи людей річкою на спеціальному надувному судні, яке називається «рафт». «Рафтинг» від англ. «рафт», що означає «пліт». У сучасному розумінні це надувний човен спеціальної конструкції, з пружним корпусом, виготовленим із сучасних синтетичних матеріалів, стійкий на воді, вміщає до 20 осіб. Найпоширеніші човни на 6—8 пасажирів. Використовувати рафт можна по-різному — від одноденної сімейної прогулянки до тривалих експедицій, а також для проведення рятувальних операцій. Найпопулярніший рафтинг на «білій воді» — сплав бурхливим, стрімким потоком гірської річки з проходженням різноманітних порогів, зливів, бочок та інших перешкод. Порівняно з проходженням гірської річки на байдарці, каяку чи катамарані, що вимагає від учасників високого рівня підготовки, рафтинг є простішим і комфортнішим способом підкорення водної стихії для новачка в супроводі кваліфікованого гіда. При цьому рафтинг абсолютно не втрачає своєї привабливості для любителів гострих відчуттів. Протягом кожного етапу проводяться фото зйомки для рекламно-інформаційного диску, який у кінці запливу видається кожному учаснику у вигляді індивідуальних компакт дисків із посвідченням рафтера.  (Детальніше про туристичний рафтинг >>> )          Катання на лижах (Усть-Чорнянська туристична база, підйомник у с. Велятино).      Відвідування сироварні в с. Нижнє Селище, дегустація продукції. У селі Нижнє Селище Хустського району вам на сніданок подадуть справжній швейцарський сир... місцевого виробництва. Нижнє Селище, де відбувається "вирощування" сирів, знаходиться неподалік від знаменитого поля нарцисів, куди хімія ще не добралася. На прилеглих полях випасають корів, з молока якого протягом 60 днів виготовляють сири.   Храми Карпат Хустський район. Неподалік Гутинський хребет вулканічних Карпат — прикордонних гір. Райцентр лишається позаду. За вікнами автобуса вервечкою тягнуться села: Сокирниця, Крайниково, Данилово, Олександрівка... В кожному, як оберіг, як пам’ять про минулі часи, височіє дерев’яний храм. Всі вони (а їх лише чотири) на сьогоднішній день для карпатського регіону унікальні своїми готичними силуетами. Тож недаремно правобережжя Тиси поблизу Хуста називають «Долиною шедеврів».  Спалена блискавкою Чверть тисячоліття тому Марамороський комітат (а саме так тоді називалася Хустщина) мав понад сотню дерев’яних храмів. У ХІХ столітті їх кількість зменшилася більш як удвічі — на зміну прийшли муровані. Зараз в районі залишилося чотири дерев’яні церкви. Термін «готичні» тут досить умовний. Йдеться, швидше, про закарпатські варіації на тему готики. Ці споруди розташовані неподалік одна одної, в сусідніх селах. Всі чотири — зразки поєднання традиційної української архітектури із західноєвропейською. Був і п’ятий храм, теж не далеко — у Стеблівці. Кажуть, найгарніший з усіх. Наймолодший — з 1797 року. Згорів у 1994-му. У будівлю начебто влучила блискавка. Не врятував споруду і громозвід . Втрачений архітектурний шедевр світового рівня, побачити який приїздили туристи з Угорщини та Чехії, вже не повернеш. Але тепер важливо зберегти ті, що вціліли... Сокирниця Найближче село від Хуста. Про те, звідки взялася назва поселення, оповідає давній переказ. Ще коли на місці сучасного села був густий ліс, ховалася в ньому ватага опришків, що грабували подорожніх на шляху із Солотвина до Хусту. Їх ватажок називався Сокирка. Якось захотів він напитися води, під’їхав до власноруч викопаної криниці, а кінь раптом перелякався, здибився і скинув вершника просто у глибокий колодязь. Сокирка і втопився. Зажурені опришки лише й сказали: «Не криницю собі викопав Сокирка, а могилу». Засипали колодязь разом із тілом ватажка, а місце стали називати Сокирковою криницею.    У самому центрі села, поруч із мурованим православним храмом, сільрадою та поштою, пронизує високим шпилем небо дерев’яна Миколаївська церква. Тільки й видно з дороги, що той шпиль — нові споруди щільним кільцем обступили стареньку церкву. Підходиш ближче — і з зеленого затінку вигулькує спочатку дзвіниця у бойківському стилі, а потім уже і сам храм. На дубовому зрубі викарбувано — 1709. Сусіднє село — Крайниково. Дорога приведе до мурованого храму. Михайлівська церква зведена з величезних дубових колод у 1668 році. Саме на неї орієнтувалися майстри, коли зводили дерев’яні храми в сусідніх селах. Навколо — дуби-ровесники. Таких тут в XVII столітті, певно, росло чимало. З них і збудували храм. Підходимо до затишного ґанку, прикрашеного різьбленим орнаментом із символічним зображенням сонця по центру. Відчинені двері церкви — як вхід в іншу епоху. Східну стіну вкривають автентичні розписи XVIII століття, наївні та щирі Олександрівка Прямуємо на екскурсію до церкви святої Параскеви. Будівлю видно здаля: храм стоїть на невисокому пагорбі, як на постаменті. Винятково гармонійні форми святині виглядають рукотворним продовженням м’яких невисоких гір, серед яких розкинулася Олександрівка. Динамічна композиція об’ємів церкви святої Параскеви зростає від чотириколонного низького ґанку до 25-метрової вежі, прикрашеної декоративними башточками. В храмі, як і за радянських часів, розміщується сільський музей. Серед екземплярів -  вишукані вишиті сорочки, старі праски, зібрані в музеї, унікальні розписи з 1799 року, що вкривають майже кожен сантиметр стін церквиці, стенд з бонами (грошовими купюрами), які в різні часи ходили в Марамороші. Тут і австро-угорські, і чеські, і румунські, і радянські гроші. Тим часом роздивимося розписи, виконані «Стефаном маляром Теребельським», про що читаємо на стіні. Невисоке низьке приміщення бабинця «заселене» фігурами добрих і злих жон, войовничих лицарів, а ще — чотирьох чортів-вершників Апокаліпсису. У першого в руках лук, у другого — меч, терези тримає третій, а четвертий, під яким кінь-привид, здається, тікає від роззявленої червоної пащі, що наставилася з-під землі. З усіх чотирьох церков в олександрівській чотириярусний іконостас зберігся найкраще. Як і дзвіниця. І храм на цьому місці, кажуть, стояв ще в XV столітті. Сусіднє село Данилово. Вежу найвищої з усіх церков, Миколаївської, видно здалека. Зводили її в 1779, коли в більшості сусідніх сіл вже стояли схожі храми. Стрункий конус шпилю панує над пагорбом, на якому спорудили храм. Розписи в храмі не збереглися, від гарного барокового вівтаря лишилися лише фрагменти. Хоча були в селі реставратори. В 1965 році замінили старий дах на новий, а в 1984-му ремонтували благеньке кріплення хреста, що міг впасти в будь-який момент. Ніякого будівельного риштування реставратори не використовували, все робили дідівськими методами: почергово витягували на вершечок вежі три драбини. Адже ходу туди зсередини храму немає. А поруч церкви — дзвіниця. Її використовує православна громада, чий новий храм дивиться знизу на вишукане дерев’яне диво. Ще в 1980-ті роки можна було розгледіти фрески, написані у першій половині XIX століття І. Корнмаєром. Та потоки дощової води через трухлявий ґонтовий дах фактично знищили їх. Позбавлені розписів стіни прикрашені рушниками. А ще тут є колекція писанок, яка могла б збагатити і поважний музей.     Час їхати до Хусту. А дома можна буде повертатися у спогадах та мріях до дивовижної Долини шедеврів, сподіваючись, що наступного візиту в Мараморощину ще вдасться побачити церкви вцілілими від вогню та води. Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"